1921 р.
утворення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ)
Утворення Української автокефальної православної церкви
Українська православна церковна організація, що виникла під час національно-визвольних змагань 1917–1921 рр.
Українська православна церковна організація, що виникла під час національно-визвольних змагань (1917-1921). Призупинила своє існування в 1930-му році внаслідок терору та репресій влади СРСР.

Після антигетьманського перевороту та встановлення влади Директорії, 1 січня 1919 року був прийнятий «Закон про верховне управління Української Православної Автокефальної Синодальної Церкви».

1919 року — після окупації України більшовицькими військами та зайняття Києва, був розпущений Святий Синод, створений раніше Директорією. Деякі його члени залишилися в Києві, інші разом з урядом перебралися у Кам'янець-Подільський.

Радянської владою було проголошено закон про відокремлення Церкви від держави, дещо раніше (22 січня) цей закон був оприлюднений у Харкові. Усі церкви й усі церковні нерухомі маєтки були конфісковані. Священнослужителі тепер залежали винятково від щедрости віруючих. У цей час Київську єпархію за відсутности Митрополита Антонія очолював його вікарій, єпископ міста Черкас Назарій.

Після остаточного встановлення більшовицької влади в Україні деякий час російське партійне керівництво проводило толерантну політику щодо української автокефалії, з метою послабити вплив патріарха Тихона та підпорядкувати РПЦ собі.

5 травня 1920 р. УАПЦ проголосила про своє відновлення як незалежної Помісноі Церкви. Тим часом в Україні не залишилось ні одного єпископа, який би був прихильником української церкви. Одночасно більшість священиків та мирян підтримували дії Всеукраїнської церковної ради.

Організаційне оформлення УАПЦ відбулось на її першому Всеукраїнському соборі в Софії Київській у жовтні 1921. Скликаний він був без дотримання канонічної процедури і без участі православних єпископів. Його ініціатором була Всеукраїнська православна церковна рада (ВПЦР) – громадська організація, до якої входила невелика група однодумних священиків і мирян. Її головою був соціаліст Михайло Мороз, а серед провідних діячів чільне місце займав прот. Василь Липківський. З ініціативи ВПЦР у радянській Україні було утворено та зареєстровано Українську спілку православних парафій (УСПП), на базі якої і мав відбутись собор.

Від початку цей захід планувався як «І-й Всеукраїнський церковний з'їзд Української Спілки Православних Парафій», але в процесі підготовки був перейменований на «Всеукраїнський православний церковний собор», хоча чимало його делегатів мали мандати не собору, а саме з'їзду. Навіть вже на самих засіданнях частина його делегатів не погоджувалась з перейменуванням «з'їзду» на «собор», оскільки на ньому не було жодного єпископа. Проте таких незгодних було позбавлено права голосу та участі.
Важливо: учасник цього з'їзду священик Ксенофонт Соколовський запитав: «чи не має наміру собор сам створити єпископат?», На що Чеховський відповів: раз собор визнається правомочним і канонічним, така можливість не виключена.

Підтримка пояснюється в 1920-ті рр. Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) радянською владою, це прагненням послабити Російську православну церкву, яка вороже ставилась до більшовицького режиму.

Всі права застережено © DoZNO
Made on
Tilda