1923 р.
початок політики коренізації / українізації в УСРР
Політика коренізації в УСРР
Надання народам СРСР можливості розвивати власні культури, мови, готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії в національних районах
Коренізація — політика залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного (а інколи — й панівного) статусу їхнім національним мовам. Проводилася у СРСР протягом 1920-х років. Політика започаткована XII з'їздом РКП(б) у квітні 1923 року в Москві.

Прикладами коренізації стали, зокрема, українізація та білорусизація.

Паралельно існував інший радянський фразеологізм «братство народів», який також віддзеркалював концепцію марксистської теорії соціального класу.

Коренізація – це надання народам СРСР можливості розвивати власні культури, мови, готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії в національних районах.

В Україні коренізація набула характеру українізації:
- підготовка та залучення кадрів із представників української національності;
- запровадження в усіх установах та навчальних закладах української мови;
- видання книжок, газет, журналів українською мовою;
- глибоке вивчення національної історії, відродження традицій;
- створення умов для розвитку мови та культури всіх національних меншин, які мешкали в Україні.

Українізацію підтримали такі державні діячі УСРР як М.Скрипник, О.Шумський, В.Затонський.
Важливо: Українізація тривала з 1923-1933. Згортання українізації пов'язують із самогубством М.Скрипника.

Всі права застережено © DoZNO
Made on
Tilda