1930 р.
проведення польською владою акції "пацифікації"
"Пацифікація"
Польська державна політика масових репресій щодо українського населення Галичини
Пацифікація (від. лат. расіfісаtіо – умиротворення) – державна політика масових репресій щодо українського населення Галичини, проведена урядом Польщі на чолі з головою уряду Ю. Пілсудським та міністром внутрішніх справ Ф. Славой-Складовським восени 1930 року.

Формальним приводом для пацифікації стали численні протипольські акції, що відбувалися в краї влітку та восени 1930 року. За офіційною інформацією польської сторони тоді було спалено 62 житлові будинки, 87 стодол, 78 господарських будинки та 112 скирт збіжжя, що належали полякам.

Відповідальність за ці дії польська влада поклала на українське підпілля – Організацію українських націоналістів (ОУН) та її бойовий підрозділ – Українську військову організацію (УВО). Провід ОУН визнав причетність організації до саботажів як форми протесту проти антиукраїнської політики Польщі на українських землях. Однак вже наприкінці вересня 1930 р. ОУН почала гальмувати саботажну кампанію. Пацифікація була проведена за особистим розпорядженням глави «санаційного» режиму маршала Ю. Пілсудського.

Метою пацифікації було послаблення українських політичних сил та забезпечення максимального успіху урядовому табору на наступних (у листопаді 1930 р.) парламентських виборах. З 20 по 29 вересня до пацифікації було залучено 17 рот поліції, тобто 1041 осіб, 10 ескадронів військової кавалерії, а також повітові та волосні поліційні підрозділи. Залучали членів «Стрілецького союзу» та груп військової підготовки. Репресивні заходи польського уряду тривали з 14 вересня до кін. листопада 1930 року. Їм передували арешти групи визначних українських громадських та політичних діячів, зокрема: Д. Палієва, В. Целевича, І. Ліщинського, В. Кохана, О. Когута, О.Вислоцького, І. Ліщинського та інших.

30 жовтня було затримано голову Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО) Дмитра Левицького та головного секретаря партії Любомира Макарушку, а також інших активістів. Заарештовано майже весь провід УНДО, низку лідерів Української соціалістично-радикальної партії (УСРП).


Загалом було арештовано 21-го українського посла і 3-х сенаторів. Арештовано десятки керівників і членів ОУН в Галичині: Я. Нестора, Б. Кравціва, Б. Кордюка, Р. Сушка, З. Книша, І. Ґабрусевича та інших. 30 вересня було застрелено керівника ОУН і УВО в краю Юліяна Головінського. Під час каральних операцій відбувалась ліквідація українських суспільних організацій та установ, таких як: «Пласт», «Луг», «Сокіл», філій «Просвіти», кооперативів.
Важливо: всі ці заходи дали тільки тимчасово бажаний результат. По закінченні акції польська адміністрація та преса висловлювали задоволення про успіхи в умиротворенні Галичини і вважали проблему східних земель Польщі вирішеною. Пацифікація, разом із очевидною метою припинити саботаж українських націоналістів, також була елементом передвиборчої кампанії провладної більшості. Так, під час пацифікації із селян силою вибивали зобов'язання голосувати за провладний Безпартійний Блок. Таким чином, під час виборів у листопаді 1930 року за провладний блок проголосувало більше половини виборців краю, кількість українських депутатів у сеймі зменшилася вдвоє — з 46 до 20. Проведена каральна акція польської влади набагато перебільшувала кількість актів саботажу.

В перспективі ця акція дала протилежний результат — сильний поштовх до подальшого зростання серед українців національної самосвідомості, надзвичайного посилення ворожості до польської держави і поляків зокрема, та до радикального загострення українсько-польських відносин на цих окупованих землях. Ці настрої відгукнулися в подіях Волинської трагедії через кілька років, під час німецької окупації Західної України.

Всі права застережено © DoZNO
Made on
Tilda