1965 р.
перша хвиля масових затримань діячів антирежимного руху;

"косигінська реформа" в сільському господарстві та промисловості
Перша хвиля затримань дисидентів
Початок переслідування дисидентського руху, перші судові процеси
1965р. – стаття І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», в якій автор намагався добитися вирішення наболілих національних проблем у межах радянської системи.

З посиленням у другій половині 60‑х років ідеологічного тиску на громадську думку в офіційній літературі почали виправдовувати «культ особи» та виголошувати гасла неосталінізму. Більш прискіпливо запрацювала літературна цензура, що перекривала канали легальної публікації творів, які не відповідали офіційній ідеології. Розпочалися репресії проти інакодумців. Це була перша хвиля арештів дисидентів.

4 вересня 1965 р. в кінотеатрі «Україна» відбулася прем'єра фільму С.Параджанова «Тіні забутих предків», де І.Дзюба почав говорити про арешти, а В.Стус та В.Чорновіл закликали встати всіх присутніх на знак солідарності. Це був перший мирний протест української інтелігенції.

Після цього влада активізувала боротьбу проти учасників дисидентського руху. Усім інакодумцям у республіці інкримінувалася антирадянська націоналістична діяльність. Одне за одним штампувалися розпорядження про арешти, за якими слідували, як правило, закриті судові процеси. Засуджених відправляли до далеких північних таборів або психлікарень.

У 1966 р. над 20 заарештованими відбулися політичні процеси. Такі дії офіційних властей зумовили публікацію за кордоном 1967 р. документальної збірки В.Чорновола «Лихо з розуму». В.Чорновола було засуджено на три роки.

Навесні 1968 р. 139 українських діячів науки, літератури та мистецтва звернулися з листом до Л.Брежнєва, О. Косигіна, М.Підгорного, у якому висловлювали рішучий протест проти арештів в Україні та утисків української культури.
Важливо: дисидентський рух – рух, який спрямовано на критику правлячого режиму, за дотримання демократичних прав і свобод, проти русифікації.

Відхід від політики лібералізації і порушення людських прав, поверхова й непослідовна за своїм змістом хрущовська «відлига» принесли українській національно свідомій інтелігенції великі сподівання й гіркі розчарування.

Основними учасниками дисидентського руху були молоді інтелектуали. Передова молодь, що відчула смак свободи, не хотіла зупинятися і прагнула подальшої демократизації суспільства. Ця хвиля піднесення опозиційного руху була пов'язана зі зміною політичного курсу нового керівництва СРСР.
"Косигінська реформа"
Невдала спроба реформування економіки СРСР
У вересні 1965 р. Пленум ЦК КПРС схвалив реформу, яка увійшла в історію під назвою «косигінської» — за прізвищем голови Ради міністрів Олексія Косигіна, відповідального за втілення її у життя. Насамперед, було розширено права підприємств. На заводах і фабриках утворили фонди матеріального заохочення робітників. Для одержання грошової винагороди підприємству вже недостатньо було випустити заплановану продукцію — її треба було ще й реалізувати.

Передумови:
Після усунення від влади М. Хрущова в жовтні 1964 р. економіка країни продовжувала перебувати в стані кризи. Перед новим радянським керівництвом (в жовтні 1964 р. першим секретарем ЦК КПРС було обрано Л. Брежнєва, а згодом головою Ради міністрів СРСР було призначено О. Косигіна) для його подолання було два можливих шляхи:

- радикальні реформи (тобто такі, що стосуються основ соціалістичного ладу, його характерних принципів);
- часткові реформи (які не стосувалися основ соціалістичного ладу і спрямовувалися на пом'якшення економічної кризи, але не були здатні подолати її в цілому).

Керівництво СРСР, розуміючи необхідність здійснення економічних реформ як таких, обрало другий шлях, що в підсумку і визначило їхній крах. Пріоритет в ініціюванні, розробленні та проведенні реформ належав голові Ради міністрів СРСР О. Косигіну.

Реформи в сільському господарстві:
Перша з реформ, ініційована головою радянського уряду, зводилася до запровадження ряду невідкладних заходів щодо розвитку аграрного сектору економіки. Основні положення цієї реформи були прийняті в березні 1965 р. на пленумі ЦК КПРС. Їхня сутність зводилася до такого:

- збільшення капітальних вкладень у сільське господарство;
- розвиток матеріальної та соціальної бази села;
- підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію;

Перші кроки щодо здійснення реформи дали позитивні результати: оживилося сільськогосподарське виробництво, збільшилися постачання продовольства в міста, у селах з'явилося більше техніки, досить швидкими темпами будувалося житло й об'єкти соціально-культурного призначення.

Реформи в промисловості:
У вересні 1965 р. (також на пленумі ЦК КПРС) були прийняті основні документи, спрямовані на реформування промисловості. Основні положення реформ у промисловості зводилися до такого:

- оцінка діяльності промислових підприємств повинна була здійснюватися не за валовими показниками зробленої продукції, а за її реалізацією;
- ліквідація раднаргоспів і здійснення переходу від територіальної системи керівництва до галузевої (відновлення міністерств і відомств);

Причини краху реформ:
- Здійснювані реформи у жодному разі не торкалися відносин власності і проводилися строго в рамках командно-адміністративної системи;
- економічні реформи не були доповнені реформами політичної системи, а навпаки, проводилися в умовах згортання демократизації, що намітилася в другій половині 1950-х pp.;
- реформи проводилися партійно-господарським апаратом, сформованим ще в сталінську епоху, на основі характерних для нього адміністративно-командних методів керування;

Незважаючи на прогресивний задум економічних реформ, вони зазнали повного краху. Економіка України, як і всього Радянського Союзу, у 70-ті -80-ті pp. вступила в смугу системної кризи.
Важливо: держава розпоряджалася «матеріальними фондами» — сировиною, машинами, верстатами, сільськогосподарською продукцією тощо, які розподіляла через міністерства та відомства. Це обмежувало діяльність підприємств через надмірну централізацію економіки. Реформу на місцях здійснювали партійні органи, які намагалися урочисто відрапортувати про удавані успіхи, а по суті спускали її на гальмах. Консервативні кола не могли змиритися з тим, щоб творчість «знизу», самостійність підприємств поставили під загрозу існування всієї бюрократичної системи. Партноменклатура взагалі боялася всіляких реформ, а недовіра Брежнєва до перетворень зробила експеримент приреченим на невдачу. Спроби реформувати економіку припинилися. Будь-які намагання впровадити методи матеріального стимулювання засуджувалися, в той же час методи примусу вже не діяли.

Всі права застережено © DoZNO
Made on
Tilda